Каталог статей

Міфологія 3

Fri, 05 Jun 2015 14:34:27 GMT

Вій — міфологічна істота, зображувана в антропоморфному образі старого дідугана з величезними бровами. Назву свою отримав через довгі і густі вії, що тягнуться аж до землі. У народних переказах відомий під назвою «шолудивий Буняк». Погляд його згубний для людей: вбиває кожного, на кого погляне; від нього ж, за народним повір'ям, «западають» міста з будинками під землю, а на їх місці утворюються озера або провалля. Людей рятує лише те, що він нікого не бачить крізь свої густі вії і брови.
Як вважають дослідники, нерідко прообразом ворожих міфологічних істот ставали чужоземні вороги доісторичної епохи, що залишали у народній пам'яті смутний, гнітючий і важкий образ. В окремих сюжетах (про Буньо — татарського ватага) вловлюються мотиви, які могли послужити виникненню у народній уяві такої зловорожої істоти.
Слушною видається думка, що з міфологічними оповідями про вія тісно пов'язане повір'я про «недобрі очі» і «зурочення», від яких буцім усе гине й руйнується.

Міфолгія 2

Fri, 05 Jun 2015 14:23:59 GMT

Наші пращури жили в світі дивних та поетичних уявлень, в кожній будівлі, кожній водоймі, лузі та лісі жили загадкові істоти, інколи ворожі, інколи дружні, інколи байдужі до людей, і навіть коли християнство міцно утвердилось на українських землях, ці істоти не були забуті, наприклад ще на початку ХХ ст. в селах Полісся та Поділля, господар ставив мисочку з молоком біля печі, щоб задобрити домовика, нажаль в наш час ми краще знайомі з персонажами кельтської та скандинавської міфології ( ельфи, тролі, гноми, фейрі і т.д) Пропоную Вашій увазі інформацію про деяких фанатстичних істот в існування яких вірили наші предки.

Міфологія

Fri, 05 Jun 2015 12:18:42 GMT

Кожна міфологія світу має своє соціальне підгрунтя. Захоплююча грецька міфологія складалася за умов рабовласництва, тож її легенди оспівували богів і героїв, далеких від земних справ, від настроїв народу. Чвари і конфлікти Олімпу носять суто аристократичний, панський характер. У давніх українців не було рабства. Вони жили дружними родинами, задругами, де панувала общинна рівність. Тож і персонажі їхньої міфології були простими, людяними, близькими, земними.

Лебійська мова

Thu, 04 Jun 2015 12:06:23 GMT

Цією таємною мовою розмовляли Кобзарі та лірники.

До середини 19в. практично нічого не було відомо і про таємне мовою кобзарів і лірників - "лебійську мове". При звичайних зустрічах лірники вітали себе на своєму арго: "Кудень клевий, лебiю!" - "Аби тобi кудень клевiщий!" ("День добрий, лебій!" - "А тобі день ще краще!")...

Пакти і Конституція прав і вольностей Війська Запорозького

Thu, 04 Jun 2015 09:38:28 GMT

Конституція Пилипа Орлика – договір 1710 року гетьмана Війська Запорозького Пилипа Орлика зі старшиною та козацтвом Війська (від усієї старшини та козацтва конституцію Орлика підписав кошовий отаман Кость Гордієнко), який визначав права і обов'язки усіх членів Війська. Є однією з перших європейських конституцій нового часу.

Сучасна поширена назва походить від скороченої латинської назви — Pacta et Constitutiones legum libertatumque exercitus zaporoviensis (Пакти і Конституція прав і вольностей Війська Запорозького).

Конституція Пилипа Орлика на 77 років випередила Конституцію США і на 81 рік – Конституцію Франції. Значно пізніше з'явилась Конституція у Польщі та Іспанії. Фундаментом для них стали саме статті «Пактів» Орлика...

Анти

Thu, 04 Jun 2015 08:54:14 GMT

Анти – давня назва українців (вони ж руси, славії) – нащадки оріїв, котрі у VІІ–ІV тисячоліттях до н.д. мали державу Оріана на теренах сучасної України, де згодом постало Царство Антів (з центром Києв), що сягало від Балтійського до Чорного моря та від Ельби і Одеру до Дону і Волги (СП).

За свідченням Тіта Лівія давньоукраїнці у ІІ тисячолітті до н.д. розбудували місто Antium (Анти) на узбережжі Тиренського моря, а під час заснування Риму вони назвали один з його пагорбів Antopalis (поле Антів). Відтак, "витоки європейської античної історії відшукуються не в Балканській Елладі чи малоазіатській Трої, а в східноєвропейському Подніпров'ї" (НЦ с.260; див.п.266>).

За свідченням М.Грушевського («Історія України-Русі») "Анти – представники тих племен, що утворили етнографічну цілість, яку тепер звемо українською". З першого тисячоліття до н.д. за Царством Антів вкорінюється назва Русь, яку з ХІ ст. переназвали у зменшене – Києвська Русь.

Козацькі страви

Thu, 04 Jun 2015 06:10:38 GMT

Квас Запорозький.

В барилі з 50 л окропу обварюють 7 кг житніх сухарів і настоюють протягом 8 годин. Після цього чистий сирівець зливають в іншу посудину, кладуть 1,5 склянки дріжджів, 1,5 кг цукру. 1 нарізану кружальцями цитрину без кісточок і дають постояти ще 8 годин.

Після цього квас проціджують, розливають в пляшки, кладуть в них по одній родзинці, добре закупорюють корками і ставлять в тепле місце на 8-10 годин. Як тільки квас почне бродити, його виносять в холодне місце...

Клейноди Запорозької Січі

Thu, 04 Jun 2015 05:57:55 GMT

Символами влади військової старшини були клейноди (від німецького слова Кlіеіnоd - дорогоцінність). До клейнодів належали: корогва (прапор), бунчук, булава та її різновиди: тростина (палиця) та пірнач, каламар, литаври та печатка. Зберігалися клейноди в приміщенні Військової Скарбниці на території січової фортеці. Булава, пірнач та литаври були срібними, вершина бунчука золотою...

Адміністративний устрій Січі

Thu, 04 Jun 2015 05:39:21 GMT

Кожен запорожець належав до одного з куренів Січі. Слово «курінь» означало і хату, де проживали козаки і була їхня кухня, і військова, а пізніше й територіальну одиницю. Всього налічувалося до 38 куренів, в котрих гуртувались звичайно козаки-земляки. Не випадково більшість куренів носила назви українських міст...

Козацькі прізвища

Thu, 04 Jun 2015 05:27:02 GMT

Величезна кількість сучасних українських прізвищ кувалась у горнилі Запорозької Січі. Саме тут вперше виникла потреба офіційної реєстрації великого числа козаків на Запорозькій Січі. Де появлялось безліч втікачів з усієї України. В ті часи існував звичай надавати їм нові прізвища, щоб втікачів не могли розшукати їх власники. Та й козацтво з Гетьманщини, які перебували на Січі на цей час, змінювали свої прізвища на прізвиська. У козацьких реєстрах, складених після Зборівської угоди 1649 року, прізвищеві назви на (енко), наприклад, Голопупенко, Дубогризенко, Петренко, Василенко, Короцюпенко мають абсолютну кількісну перевагу над всіма іншими. Наприклад, у реєстрі Київського полку 1650 року найменування прізвищ на (енко) становлять 60% від усього складу прізвищевих назв.