Сьогодні, як і сторіччя тому, вишиту українську сорочку наші земляки вдягають у будень і до свята. Старі і малі, чоловіки і жінки, студенти і бізнесмени, політики і «неформали» полюбляють вишиванку за те, що вона гарно виглядає, в ній однаково зручно і комфортно почуваєш себе і в літню спеку, і в осінню прохолоду. На відміну від китайської футболки, вона не втрачає форму після прання, не вицвітають її візерунки, а вишиті квіти, птахи, дерева, геометричні орнаменти несуть зашифровані листи від пращурів до нащадків.

Етно-мода нині переселилися з бабусиної скрині до дизайнерських студій. Національне вбрання стає впевненою спробою самоідентифікації себе як українця. Все частіше молодята обирають весільні шати в українському стилі, вишиванка стає дрес-кодом на фестивалях етнічної культури і на випускних іспитах, на державних урочистостях і місцевих вечірках. Народний одяг навіть стає предметом колекціонування.
Полотняна сорочка, прикрашена українським орнаментом, вишита і помережена, чудово пасує не лише до атласних шароварів «широких, як Чорне море», а й до класичного європейського костюму, демократичних потертих джинсів, суворої «учительської» спідниці і легковажного «сонцекльошу».Українська вишиванка гармонійно і стильно поєднується із сучасним одягом та аксесуарами. Народний український орнамент – це насолода не лише для очей, а й для розуму й почуттів.

Із усього розмаїття національного одягу людина прагне вибрати саме таку річ, яка найбільше відповідала б її характеру, зовнішності, розповідала б про її коріння і була б оберегом від лихого ока.
Що ж обрати – яскраві багатокольорові орнаменти буковинської чи стримані і водночас вишукані узори «білим по білому» поліської вишивки?
Сорочки відрізняються за кроєм, оздобленням, матеріалом, з якого виготовлені. Найдорожче цінують сорочки з полотна ручної роботи, вишиті вручну.

Узори виконуються різними техніками, яких в Україні існує понад сто – від простих до дуже складних і копітких у роботі. Одні техніки утворюють малюнок на полотні рельєфними стібками (лиштва, низь), інші надають тканині легкості, просторовості, прозорості, як – от різноманітні мережки, наскрізні засоби шитва – довбанка, вирізування, виколювання тощо.
В різних областях України існують свої орнаменти вишивок, кружев, мережок, ниток, свої особливості вишивання, за ними можна зрозуміти, з якого куточка України та чи інша сорочка. Наприклад, на півночі Рівненщині поширена поліська вишивка – прості і чіткі за композицією орнаменти, в яких ромбоподібна лінія геометричного візерунка повторюється кілька разів. Жіноча сорочка – традиційно довга біла, рясно прикрашена вишивкою у техніці зволікання та гладі на рукавах від плеча аж по манжети, вгорі мережаною смужкою рукави з’єднано з невеликим поликом. На полику вишитий мотив, тотожний з низом рукава, але зменшений.

Наші бабусі вишивали здебільшого червоною та чорною або синьою ниткою по білому-сірому тлу льняної полотнини, прикрашали сорочку мережками. Фарбували нитки для вишивання природними (рослинними) барвниками – соком або відваром кори вільхи, горіха, бузини, крушини тощо. Поліські вишивки «білим по білому» вражають своєю вишуканою простотою. Крім того, у давнину на Поліссі була поширена практика не вишиваного, а тканого орнаменту – фактурний візерунок, утворений білим лляним поробком на сірій конопляній основі.
На сорочках, зроблених руками майстринь з південних районів області, бачимо дещо інший стиль – переважно, це широкі смуги геометричних орнаментів або рясно вишиті рослинні мотиви, в яких проглядаються стилізовані квіти: «троянди», «чорнобривці», «гвоздики», а також «дубовий лист», «виноград» тощо.
Вишиванка – закодоване послання пращурів нащадкам.

Для більшості з нас уже не є секретом, що кожен елемент орнаменту в українській вишивці має особливу символіку. Колись у давнину наші предки у кожний стіжок чи хрестик закладали певний зміст. Вишивальниця через ці обереги намагалася передати нам любов, шанування, своє побажання здоров’я, довголіття, добробуту, гармонії з природою, щастя в сімейному житті, здорових діточок – всього найліпшого, для чого людина живе на світі. Наші прабабусі і прадідусі свято вірили, що вишиті на полотні узори захищають («відгороджують») людину від злих духів, хвороб, різних напастей. Наприклад, дубове листя на чоловічій сорочці мало надавати сили її власнику, маки і калину вишивали на знак печалі про полеглих воїнів.
Лілія на жіночій сорочці означає чистоту, цноту, поруч з ним часто можна побачити знак, що нагадує хрест. Це магічний знак, що благословляє пару на утворення сім’ї.

На дитячих вишиванках ми часто бачимо полунички, вишеньки, пухнастих курчат – це означає, що майстриня-вишивальниця зичить дитині здоров’я, щастя, благополуччя.
Магічні символи і нині залишаються нашими захисниками, домашньою «антистресовою аптечкою» і оберегами.
Знавці одразу помічають, що ті вироби, які продаються зараз на базарах, вишиванками назвати складно. Найчастіше це просто дешева стилізація в стилі етно. Ба, навіть китайці швидко зорієнтувалися у потребах ринку і гонять на експорт вагони «українських» вишиванок.

Справжні українські вишиванки – урочисті, повсякденні, ділові – роблять на натуральній тканині (льон, бавовна, коноплі тощо), уникаючи всілякої «хімії». Вишиванки ручної роботи – це, говорячи сучасною мовою, речі наповнені позитивною енергетикою, екологічно чисті, в них вкладена частка душі майстрині. Тому вони високо цінуються.
Найкраще упросити матір або жінку вишити вам сорочку. Це займе місяць, а може й кілька місяців, і ви матимете хорошу річ, до того ж щораз вдягаючи її ви даруватимете радість близькій вам людині і собі також.