Анти – давня назва українців (вони ж руси, славії) – нащадки оріїв, котрі у VІІ–ІV тисячоліттях до н.д. мали державу Оріана на теренах сучасної України, де згодом постало Царство Антів (з центром Києв), що сягало від Балтійського до Чорного моря та від Ельби і Одеру до Дону і Волги (СП).

За свідченням Тіта Лівія давньоукраїнці у ІІ тисячолітті до н.д. розбудували місто Antium (Анти) на узбережжі Тиренського моря, а під час заснування Риму вони назвали один з його пагорбів Antopalis (поле Антів). Відтак, "витоки європейської античної історії відшукуються не в Балканській Елладі чи малоазіатській Трої, а в східноєвропейському Подніпров'ї" (НЦ с.260; див.п.266>).

За свідченням М.Грушевського («Історія України-Русі») "Анти – представники тих племен, що утворили етнографічну цілість, яку тепер звемо українською". З першого тисячоліття до н.д. за Царством Антів вкорінюється назва Русь, яку з ХІ ст. переназвали у зменшене – Києвська Русь.